Материнське серце Ти уяви собі, те місце, Де затишно, де тепло й тихо, Де ніби світить завжди сонце Й ніколи не заходить лихо. Ти уяви, як це чудово, Коли так душу зігріває, Коли ти дивишся навколо І світ весь просто завмирає! Ти скажеш: «Чи таке можливо? Чи є це у людей, між нами?» І відповім я неквапливо: «Це місце зветься - серце мами! » Тебе там люблять і чекають І вдень й вночі, та щохвилини. Тобі там завжди все прощають, Якими б ми не були вередливими та злими. Це кожне слово з ніжних вуст, Ті теплі руки та обійми І слів її важливий зміст - Цінні поради незамінні. А кожен день – це щасливі моменти: Веселі історії, повчальні думки. Це різні, важливі для нас елементи Дарує лиш мама завжди залюбки. А знаєш, ти вже не дитина, Але для неї ти завжди мале немовля, Яке вона любить, цілує невпинно, Чекає у відповідь подяки слова. Ти вже виріс й далеко, напевно, Але вона стоїть завжди біля вікна, Дивиться в небо замріяно, дивно. Чекає тебе, чекає щодня. Ти просто прийди і скажи : « Люблю» Так ніжно і щиро, не роблячи драму, Тож висновок я короткий зроблю – Не забувайте ніколи про маму!
Маски І настає такий момент, коли не можеш зрозуміти: це ти, чи він, чи хтось іще? - доводиться всім маски ці носити. Доводиться, бо так нам захотілось, так поступили ми і наші друзі . Ми так зробили, щоб не закортіло нам так дальше жити у такому дусі. Нам вже набридли ці поразки, перемоги , щодня одні й ті ж самі ролі- ми прагнули чогось сучасного, нового й не знали скільки ми приносим болю. А він такий нікчемний, непомітний , коли ми причиняємо його комусь . По справжньому для нас стає відчутний цей біль, коли хтось каже "не здаюсь". І не здаюся не тому, що хочу помсти , я хочу показати : хто ти є ,і тільки ,щоб ти міг відчути, як від цього важко на душі стає. Біль, коли ти розумієш, що кінець, вже вичерпана людяність у тобі, коли ти просто вже ходячий мрець без совісті, без честі та любові. Подумай ти, чи варта цього гра? Яка вже потім у глухий кут завела, і не зриваємо ми маски знов з лиця, бо це вже звичка - бути манекеном.
На полі «бою» На полі "бою" ти стоїш один... Вже вітер стих і хмари розчинились. І зараз кожен подих є таким новим, тому що вмить усе змінилось. Минуле за одним плечем: переживання, щастя, біль . За другим- ти бачиш дивний блиск своїх очей. І зупинився... щось незвичне чуєш? Перед тобою тільки власна тінь, така химерна величезна постать . Здається,що не ти творець її , тому що не найкраща то істота. Це вже не просто пляма на землі, а та душа, з якою жив донині . І не знаходиться вона тепер в теплі, хоч була й до цього в "домовині". А звук той дивний - просто тишина, яку не чутно через стогін серця. Немає спокою ,коли в душі війна, та непомітно цього на обличчях. І ,взагалі, чому настільки пізно ми з жахом розуміємо : як жили? Бо хтось спостерігає зверху грізно - і нам готують на землі могили. То час задуматися зараз, допоки повністю усе ще зрозуміло, бо не знайдемо ми потрібних фраз, коли душа покине своє тіло.
Війна На моїй землі іде війна. Сльозами вмилась не одна вже мати. А за вікном, немов би чужина. Я добре чую постріли солдатів. Ці звуки нам такі уже знайомі, що не даємо значення ми кожному із них. Але так сумно, що в своєму домі , немає спокою від пострілів оцих. Солдати боряться і дні, і ночі за вільну Україну, як колись. Не бояться дивитися небезпеці в очі . І згадують події, що вже відбулись. Події ті були такі страшні, що ми не хочемо це ще раз повторити. Але й тепер ,Україну у біді, не зможемо ми знову залишити.
Тужанівська ЗОШ І-ІІ ст.
